11 кл.Мистецтво. Творчість та діяльність М.Лисенка та його послідовників: М.Леонтовича, К.Стерецького і Я.Степового.

Тема:Творчість та діяльність М.Лисенка та його послідовників: М.Леонтовича, К.Стерецького і Я.Степового.

План.

1.Ознайомитись з матеріалами до уроку
2.Переглянути відео
3.Прослухати твори 
4.Виконати домашнє завдання

1.Матеріали до уроку









 

 

        Композиторьскі традиції Миколи Лисенка

   Лисенко сприймав фольклор в цілісному образі, розуміючи, чим є народна пісня для збереження ідентичності бездержавної нації. З листа до Філарета Колесси: «Дуже радий був перечути від Вас про широкі плани і заходи організації співацьких товариств в Галичині; нарешті таки заворушивсь інтерес до музичної етнографії й починають зявлятися збірки записаних пісень од народа. Це дуже важна прикмета зрілості суспільності, свідомої своєї національної гідності». Ці філософсько-естетичні переконання знайшли своє надзвичайно широке втілення у самій творчості Лисенка. Ні одна тематична сфера українського фольклору не пропущена в його творчості, ні один жанр. На цій питомій основі засновник національної композиторської школи створив суто європейський за духом і буквою стиль, знайшовши оптимальну рівновагу між національним та універсальним, притаманним провідним європейським школам. Так втілюється, зокрема, фантастична «русалкова» сфера образів у опері «Утоплена», вишукано пристосована до конкретного сюжету традиція різдвяного вертепу в опері «Різдвяна ніч», узагальнено відтворені символічні процеси народження і смерті живої природи в дитячій опері «Зима і Весна», глибоко переосмислена епічна думна стилістика в операх «Тарас Бульба» та «Енеїда», на основі синтезу різних фольклорних жанрів знайдено власний неповторний епічно-драматичний стиль виразу в кантатах з циклу «Музика до «Кобзаря»: «Б’ють пороги» та «На вічну пам’ять Котляревському», своєрідно продовжені – в руслі європейського романтизму – витоки українського духовного хороспіву в кантаті «Радуйся, ниво неполитая» .

Отже можемо стверджувати, що в спадщині Лисенка вперше в національній музичній історії відобразилися практично всі найважливіші ознаки української художньої ментальності, знайшли своє продовження численні багатовікові традиції національної культури, як професійної, так і народної. Серед жанрів, що переважають у спадщині Лисенка, безпосередньо пов’язані зі словом, являють нерозривну єдність музичної і поетичної інтонації або походять від синкретичних обрядових жанрів, що створив наш народ у сиву давнину. Це опери, кантати, солоспіви, вокальні ансамблі, хори. І хоча композитор зумів подолати рамки суто національної характерності і гнучко об’єднати українську мистецьку традицію з досягненнями доби романтизму, що панував у другій половині ХІХ ст. у численних композиторських школах європейських країн, все-таки установка на два найважливіші національні джерела – духовні жанри і обрядовий фольклор – виявляється головною у художньому світогляді класика. Розуміючи сутність первинного фольклорного коду, композитор з такою ж тонкістю і точністю міг «реконструювати» і подальші етапи становлення національної духовності. У Лисенка об’єднуються практично всі основні вокально-хорові жанри романтичної музики – від мініатюри-солоспіву на 16 тактів до багаточастинної монументальної кантати. Однак йдеться не просто про багатоманітність форм і жанрів. Значно важливішим видається те, що Лисенко зумів відчитати етично-філософські мотиви в музичній формі, не порушуючи їх внутрішньої експресії і ораторської переконливості, а навпаки, інтонаційно висвітлив деякі підтексти, приховані, потенційно закладені у поезії Кобзаря. Так імітаційна поліфонія у фіналі кантати «Радуйся, ниво неполитая» майже зримо розгортає картину безперервного тривання і оновлення життя, увиразнюючи сенс тексту «Оживуть степи, озера». Так само в геніальному солоспіві-монолозі «Гетьмани!» кількаразове звернення до суворих лицарів минулого підкреслюється як типово думним інструментальним зачином, так і характерним зворотом вигуку. Лисенко осмислює вітчизняну історію крізь призму біблійних і філософсько-етичних категорій. У цьому він глибоко споріднений зі світовідчуттям Т.Шевченка, чия поезія стала для нього своєрідним духовним ідеалом, до якого він прагнув все своє життя. Такий висновок дає змогу зробити не лише монументальний цикл «Музики до «Кобзаря», твори з якого розпочинають і завершують творчий шлях М.Лисенка. Шевченківське прочитання народної поезії, трактування її символів, метафор та етичних категорій, близьке до нього розуміння світової класики, трансформація романтичних стильових принципів і жанрів, продовження певних культурних традицій нації зближують у найістотніших засадах Шевченка і Лисенка. Провідна ж лінія, притаманна його творчому методу, – репрезентація всієї культурно-мистецької спадщини нашого народу як неповторного духовного феномена, що може бути сумірним з античною міфологією, середньовічними сагами, тобто з найвагомішими досягненнями європейської цивілізації. Цю ж естетичну ідею продовжують численні його інші твори – як фортепіанні, так і солоспіви . Адже лістівський тип рапсодії перевтілиться в Лисенковій творчості через національні жанри «думки» і «шумки», «Мрія» – по аналогії з «Мріями» Р.Шумана – отримає підзаголовок «На солодкім меду», вказуючи на українську пісенну основу, солоспіви на вірші Г.Гайне чи А.Міцкевича природно поєднують ліричну природу національних пісень-романсів і фактуру фортепіанного акомпанементу. Цей органічний синтез відзначив зокрема С.Людкевич: «В інструментальній сфері він обертається переважно у формах романтиків: рапсодіях, піснях і танцях, і в їх техніці, як в мотивах, вельми часто чути відгуки Ліста, Шопена і Чайковського. Фортепіанні твори Лисенка повні «народного колориту» і національного напрямку – передусім тому, що вони є першими і майже єдиними проявами української фортепіанної літератури. А зрештою між ними є транскрипції народних пісень; особливу увагу привертає сюїта соль мінор на теми народних пісень, в якій окремі народні мотиви, влучно підібрані і зручно опрацьовані у формі старовинних танців у поліфонічному стилі, становлять гарні й оригінальні зразки стародавніх класичних форм, оживлених новим народним змістом. Але і в усіх інших «космополітичних» формах, як елегії, пісні без слів, навіть в чужих, як полонези, Лисенко, при всіх явних слідах чужих впливів, зберігає все таки стільки своїх індивідуальних і національних ознак у мелодиці, що чуючи їх, не скажеш, що це «чистий» Шопен або Ліст, а що це таки Лисенко». З 1880 р. впродовж десятиріччя працював М. Лисенко над оперою «Тарас Бульба».

Починаючи з 1869 р. Микола Віталійович невтомно виступає у концертних програмах. У 1904 p. M. Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу,  що працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. У 1905 р. відкриває музично-хорове товариство «Київський Боян», головою якого був до кінця життя. Також він був засновником і головою ради правління «Українського клубу» (1908-1911 рр.).

Серед величезної творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: «Різдвяна ніч» (1873 р.), «Утоплена» (1883 р.), «Тарас Бульба» (1890 р.), «Наталка Полтавка» (1889 р.), «Енеїда» (1910 р.), «Ноктюрн» (1912 р.), дитячі опери «Коза-Дереза» (1888 р.), «Пан Коцький» (1891 р.), «Зима й Весна» (1892 р.).

M.В.Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів «Кобзаря» Т.Шевченка, на тексти якого він написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Багато пісень він створив на тексти І.Франка, М.Старицького, С.Руданського, Л.Українки, О.Маковея, М.Вороного. Найвидатнішим серед них є гімн «Вічний революціонер» (на слова І. Франка), який став народною піснею.

Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Серед шести відомих нині релігійних творів Лисенка, надзвичайно красивих і пронизаних високою духовністю, є шедевр - хоровий концерт «Куди піду від лиця твоєго, Господи?», «Херувимська пісня», кант «Пречистая Діва, Мати Руського краю», котрі нині співають майже всі хорові колективи України. Життєвий подвиг Лисенка не обмежується написанням музичних творів, важливим для нього був і розвиток виконавства.

М.В.Лисенко вперше в українській музиці звернувся до інструментальних жанрів. Серед його кращих творів — симфонічна фантазія «Козак-шумка», «Українська сюїта», «Героїчне скерцо» та дві українські рапсодії для фортепіано, «Українська рапсодія» для скрипки і фортепіано.

Музиці М.Лисенка притаманні органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність.

Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури М.Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.

Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він уперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, деякі поодинокі талановиті музичні твори різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура.

М.В.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість.

Педагогічною діяльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні.

2.Переглянути відео

https://www.youtube.com/watch?time_continue=11&v=B7qHUGe_u-s&feature=emb_logo

3. Прослухати твори

https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=R36bf7rKcLw&feature=emb_logo

https://www.youtube.com/watch?v=c1YfDSWjTeM&feature=emb_logo

4.Домашнє завдання (виконати в зошитах)

Описати творчість послідовників М.Лисенка:
1.М.Леонтовича
2. К.Стерецького 
3.Я Степового